досвід, підвищується емоційна культура. Остання ніби збалансовує надто слабкі й дуже сильні емоційні збудження, орієнтує на те, щоб встановити емоційні обмеження, ліквідувати причини неконтрольованого емоційного стану.
  Емоційна культура юриста — це здатність юриста на основі правових почуттів здійснювати вольовий вплив на емоцігенноправову ситуацію при виконанні службового обов'язку.
  Провідним компонентом емоційної культури є здатність регулювати емоцігенноправову ситуацію, яка відображає динаміку службової діяльності юриста, спрямованої на пошук правової істини. Очевидно, що емоційна культура у кожній такій ситуації проходить певні стадії, які можна виділити як три стадії функціонування емоцігенноправової ситуації.
  Перша стадія виявляється при одержанні юристом інформації щодо правового факта. Це, зокрема, може бути інформація про вчинений злочин чи виїзд на місце події, втрату свідків, повернення справи на додаткове розслідування, різні процесуальні порушення тощо. Така емоцігенноправова ситуація вимагає від юриста врівноваженості, витримки. Емоційна культура застерігає його від запальності, емоційного зриву. Тут вплив емоційної культури сприяє врегулюванню (погашенню) негативних емоцій, які зумовлені конкретним правовим явищем.
  На другій стадії емоційна культура юриста спрямовується на аналіз правового факта, його вивчення та дослідження, дає поштовх до творчості й активного пошуку правильного
  правового рішення.
  У третій (заключній) стадії виявляється регулятивна функція емоційної культури. Будьяка юридична справа, як відомо, завершується прийняттям рішення, яке потребує певних інтелектуальних зусиль та емоцій. Емоційна культура у цьому випадку застерігає юриста від емоційного прийняття рішення. Тут головним є стан виваженості, що й забезпечує встановлення справедливості.
  Вольовий вплив як елемент емоційної культури

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>