повагу навіть до злісного правопорушника, прагнучи зробити наголос на його позитивних якостях. Тим самим він може розраховувати на більшу довіру учасників процесу, що сприятиме прийняттю справедливого рішення.
  Принцип взаємоповаги виключає будьяке зневажливе ставлення до людей. Юрист зобов'язаний так налагодити стосунки з громадянами, щоб виключити будьяку претензію як програму знищення того, до кого вона звернена. Принцип взаємоповаги не допускає чванства, самозакоханості. Такі дії є виявом нарцисизму, коли психічний стан особи зосереджується на власній персоні. Надмірна самозакоханість, замилування собою суперечать духовним нормам.
  Юридична практика передбачає духовний та моральний самоконтроль, запобігання категоричності власних суджень, умовиводів. Не можна допускати, щоб матеріальне брало гору, адже згідно з духовними нормами воно не повинно бути на першому плані. Юрист, керуючись високою духовністю, завжди ближчий до істини. Адже він вирішує долю людей, а значить, має керуватися верховенством права, чесністю й самовідданістю, бути безкорисливим.
  Раніше накопичена людством культура може впливати на людей і сьогодні, оскільки особа, суспільство і культура це нерозривна взаємозалежна тріада.
  Культура підсвідомості юриста певною мірою акумулює (за принципом збереження) духовність. У природі збереження енергії є законом. Наприклад, у фізиці закон збереження й перетворення енергії в механічних та теплових процесах, перехід речовини з рідкого стану у газоподібний, і навпаки та інші закони, які відображають кінетичну та потенціальну енергію. Ці закони розглядаються окремо у двох системах замкненій і незамкненій.
  Внутрішній світ людини також відображає своєрідний закон збереження. Тільки тут замкненої системи не існує, оскільки життєдіяльність особи завжди пов'язана з дією зовнішніх сил, які зрівноважуються з внутрішніми.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>