нтується на інтелектуальній єдності і взаєморозумінні правника та його клієнта, що створює певний психологічний мікроклімат. Звідси випливає, що сутність інтелектуальної культури полягає також у структуруванні відносин між середовищем й організмом, а її розвиток виявляється в більш адекватній адаптації.
  Важливим чинником інтелектуальної культури юриста є його ставлення до законів Всесвіту. Воно може існувати у трьох формах: позитивній, негативній, байдужій. Останні дві форми свідчать про те, що юрист нехтує законами Всесвіту чи законами природи, не дотримується їх. Таке ставлення не сумісне з інтелектуальною культурою. Щодо позитивної форми, то йдеться головним чином про духовну культуру юриста, складовою частиною якої є інтелектуальна культура. У силу специфіки своєї професії юрист перебуває в динамічному інтелектуальнодуховному просторі, центром якого є інтелектуальні здобутки минулих цивілізацій.
  Історична пам'ять — один із найважливіших компонентів інтелектуальної культури.
  Без переосмислення минулого неможливе ані свідоме розуміння сьогодення, ані реалістичне прогнозування дня прийдешнього.
  Використання юристом традицій світової й національної культури сприяє кращому осмисленню законів Всесвіту, висвітлює динаміку інтелектуального розвитку людства, вказує, що інтелект особи не тільки залежить від середовища, а й передається спадкове.
  Отже, одним із джерел формування інтелектуальної культури юриста є історія науки, історія інтелектуальної діяльності та умови її розвитку. Позитивне ставлення юриста до законів Всесвіту допоможе йому краще встановити істину і прийняти найбільш розумне рішення.
  Зосереджуючи увагу на принципах інтелектуальної культури, зазначимо, що вони характерні для професійної діяльності фахівців різних галузей. Адже інтелект особи повинен мати конкретну цілеспрямованість, спрямовану на забезпечення

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>