рне» право, яке вважають традиційною сукупністю зобов'язань і заборон, які усно передаються суспільством і санкціоновані ним.
  Проте видається можливим, що в кожної нації існує неписане право, воно частково збігається зі звичаєвим, національним (народним), життєвим правом. У слов'ян, як і в інших народів, спочатку існувало звичаєве, усне право. Звичаї виникли у процесі співжиття первісних людей, ввійшли у їхній побут, свідомість, регулювали поведінку. Відчутний вплив на розвиток права у Київській Русі мало християнство. Шляхом рецепції у Київській Русі поширилося візантійське право. Проте його вплив на інститути Київської Русі був мінімальний.
  Однак «фольклорне» право має особливості. По суті, це усно узаконений фольклор нації. У професійній діяльності юрист повинен керуватися традиціями звичаєвого права (оскільки воно є виявом національної культури), використовуючи їх у практиці правового виховання громадян. «Фольклорне» право вбирає у себе пережитки минулого і своєрідне народне право, що узгоджується із державним правопорядком. Тому у «фольклорному» праві основним компонентом є юридичний фольклор, який захищає звичаї, традиції, звичаї «старого» права від порушень установлених правових норм.
  Йдеться про старі правові порядки в нових, більш цивілізованих умовах. Адже не кожен звичай можна віднести до народного, правового та й фольклорного.
  «Фольклорне» право позитивно впливає на виховання законослухняності громадян. Законослухняність є результатом правового виховання, коли громадяни усвідомлюють свої вчинки, знають про можливе правове покарання. Законослухняною поведінка є тоді, коли громадяни правильно розуміють право як реалізацію свободи, відчувають дію духу права.
  Отже, динаміку української правової культури наприкінці XX ст. характеризує активне формування національної правової системи. Нині у правовому полі склалася

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>