и, вимоги суспільного життя. Кожен правник може обирати для себе джерело власної правової культури, що відповідно чинить вплив на якість, ступінь правової культури. Проте недоцільно вважати єдиним джерелом правової культури юриста правову догму, оскільки в цьому випадку матимемо юридичний позитивізм правової культури, який не завжди дає ефективні результати.
  Для духовнофілософського осмислення змісту позитивного права необхідне й розуміння юристом таких філософських категорій як частина і ціле у правовій культурі.
  Правова культура юриста виявляється як частина щодо правової культури суспільства (як цілого). Проте це зовсім не означає, що правова культура суспільства складається із суми правових культур всіх членів суспільства. Провідним тут є дух правової культури, джерела якого становлять духовні норми.
  Якщо виходити з того, що правова культура юриста це смислова цілісність, то частинами виступатимуть окремі дії юриста та його невикористаний потенціал. Це означає, що правоохоронцеві важливо усвідомити власні вияви частин правової культури, зрозуміти, що осягнути правове буття можна за умови усвідомлення цілісності правової культури. Але таке усвідомлення передбачає правильність вибору методів правового пізнання. Одним із таких методів є самоорганізація юриста.
  Частина у правовій культурі може характеризуватися однією або декількома культурами. Юрист може вважати цю частину другорядною, малозначущою. Проте з філософського погляду, частини у цілому однаково важливі. У випадку, коли не повністю використовуються здобутки інших культур, деформується власне правова культура як ціле. Такий синергетичний різновид правової культури вимагає збереження цілого, його стабілізації, спрямованості у русло природнодуховного права.
  Таким чином, правова культура, її ідеї, духовні цінності стають для юриста відправною точкою вдосконалення

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>