ку має місце сповідування людиною абсолютної духовності, абсолютної моралі, вищого почуття правомірності. Це, по суті, свідомість людини. Це також внутрішні мотиви поведінки [62, с. 140], безумовна дія духовності, незважаючи на будьякі перешкоди, труднощі, моральні муки. Звичайно, своєрідною «інструкцією» для вищої моральності (та й моральності взагалі) є духовність, норми природного права.
  Щодо «моральности», то це поняття можна трактувати насамперед як фактичну моральність, тобто готовність людини до практичної реалізації абсолютних моральних норм. Отже, моральність це дотримання людиною відносних норм моралі, загальнолюдських цінностей, пов'язаних з практичним життям, це переважно почуттєва властивість людини, характеристика її суспільної природи.
  Проте життєва практика свідчить, що людина, як правило, керується кількома видами моральності: вищою, фактичною, деформованою (навіть не традиційно подвійною, а потрійною мораллю). Про перші два види йшлося вище. Щодо вияву деформованої моральності, то це трапляється тоді, коли «спрацьовує» мораль і «мовчить» моральність (і навпаки):
  особа в думках таїть у собі зло, а ззовні видає себе за добру це вже штучна, фальшива моральність; особа і в думках, і на ділі не живе за вищими моральними законами, виявляючи певну аморальність.
  Звісно, що між вищою й фактичною моральністю постійно відбувається діалог свідомості, почуттів, інтелекту. Залежно від його результату маємо реальні дії особи у практичному житті.
  Отже, ступінь моральності у кожної людини різний і залежить не стільки від інтелекту, скільки від бажання, волі, розуміння смислу життя на Землі. Тобто кожна людина засвоює й реалізує відповідні моральні норми. При цьому важливим є питання якості засвоєння й використання цих норм у щоденному житті. Особливо це стосується суб'єкта права, для якого правова діяльність службовий

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>