хоча й спрямовані на персоналії, проте є альтернативними. А це спричиняє різну оцінку за вчинені дії як з боку окремих людей, так і суспільства в цілому. Тому виникає проблема вибору критерію моральної оцінки.
  У зв'язку з цим щодо відносної моралі можна допустити існування щонайменше двох сфер: духовнодопустимої й духовнонедопустимої або абсолютнодопустимої та абсолютнонедопустимої. Справа у тому, що елементарні моральні норми це еволюційне творіння людського розуму, а отже, може спрямовуватися як у бік абсолютної духовності, так і бездуховності. Норми, які не суперечать абсолютним моральним нормам, є духовнодопустимими, а ті, що суперечать, духовнонедопустимими. На основі цього й виникає позитивна й негативна мораль. Позитивна мораль — загальнолюдська цінність як суспільна вартість людського витвору (звичайно у бік добра). Негативна мораль також людський витвір, але цінністю її назвати важко.
  Отже, критерієм моральної оцінки є абсолютна мораль, абсолютні природні норми. Це стосується і якості норм позитивного права.
  У науковій літературі давно ведеться дискусія щодо понять зовнішня, елементарна (рос. «моральность») та внутрішня, вища (рос. «нравственность») моральність (в українській мові для позначення обох понять застосовують один термін — мораль). Поширене, наприклад, твердження про внутрішні та зовнішні моральні результати, про несумісність «нравственности» і «морали». Зазначається, що слово «нравственность» вживають для позначення особливостей поведінки. Ці міркування дають підставу стверджувати, що існує внутрішня характеристика особи стосовно моральних норм взагалі, з урахуванням рівня духовності.
  Зрозуміло, що «нравственность» це вища моральність, що характеризує властивість, якість і здатність людини глибоко усвідомлювати природні закони, а також готовність реалізувати їх у життєвій практиці. У цьому випадку

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>