онів настає юридична відповідальність, а незнання й порушення норм духовного права призводить до негативних наслідків і страждань окремих людей та цілих народів. Тому юристи у практичній діяльності повинні особисто виконувати й спонукати громадян до виконання вимог природного права. У цьому полягає основний зміст духовної культури правника.
  Норми природного права існують у кожному виді культури (субкультури) і множині культур, які формують у юриста певний світогляд, суспільну свідомість, духовні норми суспільних відносин тощо. Йдеться про ті духовні й освітні надбання людства, які віддзеркалюються у наукових працях, мистецтві, історії, літературі, культурі загалом. Вони позитивно впливають на професійну діяльність юриста, допомагають правильно оцінити правові явища, визначити внутрішній імператив службового обов'язку, прийняти справедливе рішення. Інакше кажучи, норми духовного права розширюють діапазон мисленнєвих дій, сприяють створенню власних духовних цінностей правоохоронної діяльності.
  Отже, духовну культуру юриста треба розглядати як ступінь засвоєння ним норм природного права, оволодіння сукупністю духовних надбань людства у галузі науки, освіти, мистецтва та практичну реалізацію цих цінностей у його професійній діяльності.
  Структурними елементами духовної культури юриста повинні бути:
   знання філософії законів Всесвіту;
   інтелектуальне осмислення історії людства, народних традицій, релігії, художньої літератури, мистецтва;
   дотримання норм вищої правничої етики;
   використання загальнолюдських цінностей у правовому полі.
  Ці структурні елементи є важливими чинниками правової культури як феномена духовної культури. Вони свідчать про рівень духовного розвитку правознавців, духовні виміри їхнього професійного буття. По суті, кожен елемент духовної культури наповнює юридичну практику глибоким змістом, усвідомленням

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>