обов'язку.
  Права, якими володіє людина, мають здебільшого альтернативний характер. У своїх діях людина може схилятися до добра чи зла, а шлях до досягнення мети може супроводжуватися тими чи іншими перешкодами, які у підсумку негативно впливатимуть на життя, здоров'я тощо. У такому випадку перед людиною постає дилема: чи долати перешкоди, чи пустити все на самоплив? Якщо обрано вольовий шлях учинення добра, то цьому крім моральних норм сприяє ще й позитивне право держави. Так, Конституція України гарантує кожному право захищати своє життя і здоров'я від протиправних посягань (ст. 27), вимагати поваги до своєї гідності (ст. 28). Зауважимо, що це стосується і тієї людини, яка живе за законами зла. Треба звернути увагу на духовноморальне право цієї людини вимагати непорушення її прав, недопущення впливу зла на зло.
  Відповідний самозахист має відображати духовноморальні аспекти життя. Згідно з християнською мораллю, не тільки на добро, а й на зло потрібно відповідати добром.
  Відомо, що чинним законодавством не заборонений фізичний спосіб самозахисту чи звертання у судовоправоохоронні органи. Тому треба сприяти вихованню такого внутрішнього стану самозахисника, щоб вибір його вимушених дій був продиктований саме його добрими думками чи зверненням до державного правосуддя. Такий самозахист прав і свобод громадян не вимагає духовноморальних санкцій.
  Юридична діяльність у державі має бути спрямована на те, щоб довести громадянам, що найбільшим злом для потерпілих від порушення їхніх прав і свобод є їхня ж легковажність щодо власної безпеки, честі, гідності.
  Організація самозахисту прав та свобод людиною пов'язана з умінням юристів виховувати психологічну готовність до надзвичайної ситуації, враховувати психологічні фактори поведінки людини.
  Отже, самозахист прав і свобод — це вміння громадянина використовувати норми природного

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>