|
пов'язати з опануванням ним історичних традицій розвитку права як соціокультурного феномена.
Соціалізація — це процес залучення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення й розвиток як цілісної особистості на основі засвоєння нею елементів культури і соціальних цінностей.
Професія юриста одна з найдавніших у людському суспільстві. У давньому суспільстві функції правотворчості здійснювали досвідчені й найбільш авторитетні старійшини, жерці, «волхви», служителі релігійного культу, пізніше духовенство (єпископи, священики). Згодом виникла потреба в окремій групі людей, які б займалися правотворчою діяльністю, охороною громадського порядку, тлумаченням правових норм, розв'язанням різноманітних конфліктів та суспільних проблем.
Ґрунтовна підготовка юристів розпочалася в VI ст. у Римі. Римські юристи Гай, Модестин, Павел, Папініан, Ульпіан перші у світі творці правознавства, які продовжили розвиток державноправових концепцій Давньої Греції, Давнього Риму.
Наприкінці XI початку XII ст. центром розвитку юриспруденції став університет у Болоньї (Італія). Головна увага у вивченні права приділялася тлумаченню (глосам) кодифікації Юстиніана, особливо дигест (від лат. сіі^евіа розміщую у порядку; введення уривків з творів римських юристів) (звідси й назва школа глосарів). Аналогічний підхід спостерігався і в інших університетах (у Падуї, ГТізі, Парижі, Орлеані). Вибрані глоси усієї школи видані в середині XIII ст. Аккурсіусом. Пізніше, у Римі виникли школи коментаторів. Коментатори (постглосатори), які заступили глосарів у ХІІІХІУ ст., головну увагу приділяли тлумаченню самих глосів, а також виявляли значний інтерес до вчення римських юристів про природне право. Виходячи з ідеї «природи речей», вони трактували природне право як вічне й розумне, обстоювали його пріоритет і верховенство
|