ристом свого призначення і власної соціальної й моральної відповідальності.
  Отже, деонтологічна правосвідомість це інтелектуальна власність юриста, оскільки вона пов 'язана з інтелектом та моральними принципами; це конкретизація його правосвідомості, що відповідає одній із функцій юридичної деонтології.
  Деонтологічна правосвідомість юриста є результатом його загальної правосвідомості, її конкретним критерієм. Вона також свідчить про певний рівень правосвідомості юриста взагалі, оскільки перебуває на «вершині» правосвідомості і слугує ніби «піковою» правосвідомістю.
  Знаючи сутність змісту юридичної деонтології, можна стверджувати, що деонтологічна правосвідомість характеризується також юридичною евристикою. Інакше кажучи, юрист щоразу доходить нового висновку у процесі розгляду юридичних справ. Зрозуміло, що це неповторний індивідуальний вияв загальної правосвідомості в конкретних умовах, тому її і називають деонтологічною.
  Наведені вище міркування дають змогу стверджувати, що деонтологічну правосвідомість зумовлює внутрішній імператив службового обов'язку, оскільки останній є свободою розумної волі, передбачає юридичні наслідки професійної діяльності і є стабільно виробленою позицією юриста. Така позиція ґрунтується на принципах правового почуття, самодисципліни, об'єктивності, правової справедливості, узгодженості юридичної практики (позитивного права) з природним правом, гуманності, правдивості, активної життєвої позиції. Як і внутрішній імператив службового обов'язку, деонтологічна правосвідомість юриста часто збігається з потребою суспільства, оскільки тісно пов'язана з милосердям та сумлінням.
  Отже, деонтологічна правосвідомість юриста — це результат його правосвідомості, сформований під впливом правової інформаційної культури, при виконанні службового обов'язку.
  Деонтологічна правосвідомість юриста Грунтується

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>