деонтології часто ідентифікують цю науку з іншими, зокрема з правовою етикою (правничою етикою) та професійною культурою юриста (правничою культурою). Хоча ці науки тісно пов'язані між собою, проте вони суттєво відрізняються одна від одної. Так, якщо внутрішні аспекти видів культур (субкультур), притаманні юридичній деонтології, а зовнішні аспекти цих же культур професійній етиці, то обидва аспекти властиві професійній культурі. Тому варто окремо розглянути їхні спільні та відмінні риси.
  Для цих юридичних наук спільним є предмет дослідження:
  особа юриста, його професійні дії. Кожна з них посвоєму підходить до формування юриста як головного суб'єкта права,' до пізнання ним правового явища та прийняття справедливого, обгрунтованого рішення. Ці науки нормативні.
  Відмінності між юридичною деонтологією, правничою етикою та професійною культурою полягають насамперед у тому, що їхня нормативність має різний зміст. Зокрема, наука про професійну культуру та правничу етику виробляють для всіх юристів зразки норм, які можуть прийматися державою і набувати загальнообов'язкового значення. Вони можуть міститися в різноманітних моральноетичних кодексах, відомчих статутах, наказах, пам'ятках тощо. Проте юридична деонтологія жодних моделей норм не творить, а її вимоги ніде письмово не відображені. Її нормативність полягає у дослідженні вироблення юристом особистих норм. Причому ці норми, хоча й мають індивідуальний характер, призначені лише для конкретного випадку. Такі одноразові норми називаються деонтологічними.
  Якщо норми професійної культури і правничої етики спрямовані на регулювання службових дій юриста, то деонтологічні норми на регулювання професійного мислення. Адже немає такої правничої науки (крім деонтології та філософії права), яка б вивчала думки юриста, які передують будьяким діям і потребують насамперед впорядкування.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>