у змісті, оскільки воно хоч і пов'язано зі свобідною волею, але ще не враховано дій розуму. Розум людини формується як під впливом природного, так і позитивного права, що в житті називається виваженістю, поміркованістю, а згодом і мудрістю.
  Тому під нормами природного права слід розуміти ті постулати природи, які людина свідомо вибирає для своєї поведінки під контролем власної совісті.
  Для юридичної деонтології норми природного права відіграють основну роль. Завдяки цгш нормам формується належне й потрібне, забезпечується дієвість онтологічних засад, очікується необхідна правова гармонія в суспільстві та Всесвіті.
  Важливо встановити норми природного права в одиничному, особливому та загальному, оскільки це має значення відповідно до юридичної деонтології, правничої етики і професійної культури.
  Можна думати, що дефініція природного права як системи норм, у вузькому розумінні, найбільш повно відображає одиничне у юридичній доктрині. Завдяки розумінню законів природи юрист формує свій внутрішній імператив службового обов'язку, який досліджує юридична деонтологія. Також до одиничного можна віднести деякі компоненти природного права як системи норм, у широкому розумінні, виділивши в цьому внутрішні (здебільшого психічні) аспекти.
  Особливе найбільш повно характеризує дефініція природного права як науки, у вузькому розумінні, та зовнішні аспекти дефініції природного права як системи норм, у широкому розумінні. Адже для правничої етики найважливішим є зовнішні аспекти службової діяльності, наявна поведінка юриста.
  Дефініція природного права як науки, у широкому розумінні, відображає загальне, що відповідає вимогам професійної культури в цілому.
  Об'єднання одиничного й особливого у загальне свідчення всебічного обґрунтування норм природного права і застосування їх у юридичній практиці.
  Сучасні дослідники юридичної

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>