швидкий темп суспільного розвитку (зокрема промисловості) до певної міри сприяв гонитві за ринками сировини і збуту, що породжувало різного виду колоніальні системи.
  ' Теперішній період характеризується розпадом суспільства на дрібні держави. Виникає потреба відроджувати власні національні цінності, «забуті» правові традиції. Гостро постало питання приватної власності, право на реалізацію самовизначення націй, повноцінного існування, цивілізованого співжиття. Доктринальні дослідження все частіше мають етнічний відтінок, філософські аспекти. Це зумовлює здійснити поворот у суспільній свідомості до природного права.
  Природне право стає предметом дослідження навіть галузевих правничих наук, що підкреслює його популярність. У цілому в суспільстві відбувається значний потяг до підвищення рівня правової культури, особливо її філософського аспекту.
  Отже, природне право як наука, у широкому розумінні,— це вчення про філософію правової культури, її онтологію та гносеологію, синергетичні правові процеси, правову красу для морального обґрунтування свободної волі людини у правовому просторі.
  Розглянувши чотири дефініції природного права, можна й визначити його норми.
  Відомо, що норми позитивного права зафіксовані у нормативноправових актах, які відображають букву закону.
  Дотримання цих норм формує правомірну поведінку, а також деякі аспекти правової культури особи.
  Норми природного права практично в нормативноправових актах не зафіксовані. Можна в даному випадку говорити не про букву, а про дух закону, дух позитивного права. Саме дух позитивного права відображає багато норм природного права. Але всі норми природного права містяться у законах природи, які висвітлює натурфілософія.
  Звідси випливає, що людина дотримується норм природного права тоді, коли вона живе за законами природи. Але таке «життя» не треба розуміти в буквальному

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>