птахів, закон розвитку окремого виду риб, закон розвитку кожного органу людського тіла і т. ін. Всі ці закони діють синхронно, без будьяких випадковостей: все відбувається згідно з природними законами. Розум людини цим повинен керуватися, щоб підтримувати гармонізацію природних законів, вірити у синергетичність природних процесів.
  Таким чином, вчення про природне право, розвинуте в античну давнину і середньовічний час, дозволяють сформулювати дефініцію природного права як систему норм, у вузькому розумінні.
  Тому природне право — це сума законів природи і біологічного розвитку людини, які на основі яких здійснюється функціонування Всесвіту.
  У такому розумінні природне право міцно оберігає всі наші земні блага у належному порядку. Це незаперечне природне право, санкції якого належить сприймати з вдячністю.
  Аналіз філософії Нового часу дає змогу сформулювати дефініцію природного права як систему норм, але у широкому розумінні. Цьому сприяв розвиток психології, вчення про раціональний розум людини, їх волю та свободу. Наразі поведінка людини набувала трансцендентального обґрунтування, виходячи з метафізичних теорій. А активна діяльність людини пов'язувалась не лише з біологічним інстинктом самозбереження, а й з самозбереженням у духовному вимірі.
  Справа в тому, що людина за своєю природою має бажання, хоче дотримуватися якихось норм поведінки. Вона потребує взірців, ідеалів, правих, але часто їх не знаходить у реальному житті. Тому їй дано розум, щоб користуючись вічними законами природи, вона могла жити у суспільстві. Але життя на власний розсуд, власні почуття часто призводять до змін духовних структур суспільства, до порушень норм природи, незважаючи навіть на їх вплив на людину та підпорядкованість людської волі природі.
  Для збалансованості та гармонії існують, як відомо, моральні чесноти. Однак якщо

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>