чній науці притаманне дослідження природного права, на яке може впливати людський інтелект. Можна сказати, що надприродне право, порівняно з природним, існує в ірраціональному вимірі.
  Теоретичний грунт для вивчення природного права складався протягом не однієї історичної доби і готували його як стародавні мудреці, філософи, так і юристи.
  Античний час це період філософії природи. Саме тут всі правові явища розглядалися не поза природою, а неодмінно пов'язувалися з нею. Осягнувши прості, на перший погляд закони розвитку природи, філософи почали поєднувати їх з поведінкою людини.
  Філософія середньовіччя (як уже інший історичний час) зазнавала значного впливу богословів, духовенства.
  Третій період включає філософію Нового часу, яка присвячувалася психології людини, її природі. Це, по суті, було інтерпретацією античності, відродженням вчень про природне право. Фактично почала формуватися нова наука.
  Х1ХХХ ст. характеризуються появою позитивістських течій у філософії. Цей період критично підходить до вчення про природне право. Середньовічні метафізичні уявлення про право почали зазнавати утисків. Появилось вчення про права людини.
  Слід зазначити, що тривалість кожного періоду була різною, і характеризується то поступовим зменшенням, то значним плином часу, то швидкими темпами науковосуспільного розвитку. Але зміст про природне право фактично був наповненим, хоча й різним. З метою узагальнення раніше розвинутих вчень природне право слід розглядати як систему норм і як науку. Причому систему норм і науку слід розуміти у двох аспектах: вузькому та широкому. В результаті будемо мати чотири різних визначення природного права.
  Так, в стародавньосхідний, античний і середньовічний періоди дослідники доводили, що природне право складається з множини законів розвитку природи: закон розвитку кожного дерева, закон розвитку кожного виду

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>