ричиниться до позитивної оцінки його дій. Зауважимо, що поява моральноетичних норм не є стихійною, випадковою, це результат рівня професійної культури юриста, логічний наслідок узгодженості внутрішніх і зовнішніх процесів, які виникають внаслідок розуміння законів природи. Природність моральноетичних норм професійної культури вимагає від юриста глибокого осмислення ентології та ексимології людини, пристосування до світу, а також активної перетворюючої духовної діяльності. Думка про необхідність боротися за право справедлива, найбільш значуща і в чомусь дуже гостра та тривожна саме тоді, коли у праві бачиться об'єктивне буття народу, коли воно утверджується як право людини, покликане бути регулятором суспільних відносин.
  Загалом правнича етика — це зовнішній вияв професійної культури, засіб розв'язання етичних проблем юриспруденції, наслідок реалізації внутрішнього імперативу службового обов'язку.
  Саме завдяки нормам та обов'язкам можна виявити природну силу правничої етики, піднести рівень людської цивілізації, яка утвердилася завдяки формуванню римського приватного права і появі духовних засад до християнської культури та моралі. Тим самим правнича етика створює міцний фундамент для юридичної діяльності, необхідну духовну основу для критичного осмислення догм позитивного права, утвердження його нормативноціннісних критеріїв. Але це стане можливим за умови перегляду усталених поглядів на позитивне право (юридичний позитивізм). Такий підхід визначає ключову ланку розвитку правової науки і в сучасних умовах, і в перспективі. Нині стає дедалі очевидніше, що наукова правова думка за «основними запитами епохи» не зможе певним чином істотно просунутися вперед, якщо залишатимуться на далекій дистанції одне від одного, з одного боку, практична юриспруденція (юридичний позитивізм) — галузь знань, як традиційно вважається, незначного

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>