кон не управляє совістю, і йому невідома хвилина, коли під впливом внутрішньої вищої сили у людини можуть прокинутися кращі почуття. Це може статися і перед обличчям смерті, і під час багатолітнього позбавлення волі. Тому з цього погляду питання залишається і ще залишиться відкритим. Є думка, що поява у кримінальному кодексі вищої міри покарання це одна з ознак правового безсилля держави. Це найлегший вихід зі становища, який не потребує особливих зусиль у регулюванні суспільних відносин.
  Правнича етика підкреслює духовноправову перевагу людини над твариною. У людському суспільстві панує дієвість людської душі, розуму, розсудливості. Адже норми позитивного права повинні узгоджуватися з нормами духовного (природного) права. Чи узгоджується з ними смертна кара людині невідомо. Тому сумніви повинні бути на користь правопорушника. Крім цього, залякування не властиве людині. Цей прийом скерований більше на інстинкт, а не на інтелектуальні почуття. Для подальшої духовноправової соціалізації потрібно створити таку систему профілактичновиховних заходів, яка б ефективно виявляла осіб, схильних до тяжких злочинів.
  Звичайно, питання застосування смертної кари пов'язане з особою юриста (суддею), його професійними діями. Перехід від зовнішнього резонансу тяжкого злочину до внутрішнього самовизначення судді, внутрішньої переконаності, що прийняте рішення відповідає законам Всесвіту, взяття відповідальності на себе визначають природну правомірність його поведінки.
  Отже, моральноетичні норми професійної культури юриста пов'язані з людською психологією, яка сформувалася внаслідок правової соціалізації. Ці норми характеризуються значною індивідуальністю залежно від ступеня соціалізації. Для професійної культури соціальноетичні норми цінні тим, що вони або позбавлені альтернативності взагалі, або вибір юристом альтернативної норми однаково

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>