ається поява такої категорії, як залякування. Це узагальнення змісту теорії залякування, яка існує у правознавстві, і обґрунтування методів катування і страти. Звідси постають запитання: яке місце посідають моральноетичні норми професійної культури юриста у теорії залякування; чи смертна кара «вписується» у моральноетичні норми; якою повинна бути поведінка юриста у вимушеному застосуванні найвищої міри покарання?
  Ці питання набули особливої актуальності саме тепер, коли Україна вступила до Ради Європи, де перевага надається європейському праву. Нинішня ситуація характеризується бурхливим обговоренням такої правової норми, як смертна кара.
  Зрозуміло, існує багато альтернативних думок і пропозицій, які узагальнюють переважно тричотири позиції:
  Відмінити смертну кару; зберегти смертну кару; зберегти, але застосовувати дуже рідко; застосовувати умовні вироки. Україна ще не готова до розв'язання даної проблеми. Головний зміст цих позицій полягає у щонайменше двох аспектах: знищення людини, яка є дуже суспільне небезпечною, за її звірячі діяння; залякування як профілактичний засіб до можливих злочинних діянь іншими особами.
  Проте наявність смертної кари і доволі часте її застосування не сприяє формуванню цивілізованого правопорядку. Рівень злочинності не зменшується, навпаки, посилюється агресивність, цинізм окремих злісних порушників правових норм. А каральні репресії через позбавлення життя, які застосовуються при цьому,— це наслідок антикультурного управління суспільством.
  Багато злочинців йдуть на смерть цілком байдуже. Чи матимуть вони змогу покаятися під час багатолітнього позбавлення волі? Це єдина точка зору, з якою можна захищати скасування смертної кари. Вона стосується вже не права, а морального ставлення до людської душі. Тут перед людським законом відкривається внутрішній закон, який непідвладний першому. Людський

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>