ються. У них є, з одного боку, спільна сфера перетину, в якій зміст приписів збігається, і разом з тим дві окремі ділянки, в яких вимоги часто не сходяться між собою, часто навіть прямо суперечать одна одній.
  Об'єктивна властивість об'єктивних зовнішніх подій залежить від психіки тих, хто з ними має справу, і від їхньої схильності до тих чи інших психічних реакцій на відповідні уявлення.
  Моральноетичні норми професійної культури юриста мають реальне існування, як і спільна частина моральних та правових норм (перетин двох кіл). Але саме неперетин двох кіл символізує правові і моральні норми. Ситуацію швидше можна інтерпретувати концентрованими трьома колами зі спільним центром духовними, моральними, правовими нормами. Духовні та моральні норми як норми природного права є орієнтиром для норм позитивного права. Тому позитивне право не завжди збігається з природним, часто йому суперечить.
  Завдання правничої етики полягає у тому, щоб наблизити юридичну діяльність до дій за природними законами.
  Однак такі дії часто супроводжуються певними упущеннями, а іноді помилками й порушеннями.
  Як відомо, порушення права це крайній вияв свободи, який переступає власну межу і утверджується у протиріччі із законом. Це порушення може бути двояким: суб'єктивним і об'єктивним, що відповідає двоякому значенню права. Перше це свобода, визначена законом, а друге закон, що визначає свободу. Все залежить від особи юриста як носія свобідної волі. Адже його гуманність свободи волевиявлення обернено пропорційна до виявів примусу.
  Саме у примусах виникає найбільше порушень правових норм. Психічна реакція юриста у застосуванні правових норм буває різною, але якщо вона контролюється моральноетичними вимогами, то виникають обгрунтована підстава для покарання і право здійснювати його.
  Хоча юридичною основою покарання є захист суспільства, допускається

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>