вою, державноморальною та деонтологічною свідомістю.
  На основі деонтологічної правосвідомості правнича етика виробляє своєрідні правила процесуальних відносин. Учасником процесуальних правовідносин, в руках яких зосереджені державновладні повноваження, є не держава в цілому, а компетентний державний орган чи посадова особа. Такою посадовою особою є найчастіше юрист. Тому етичноправова наука спрямована на дослідження тих внутрішніх процесів у правосвідомості, які безпосередньо чи дотично впливають на хід юридичних процесів. У такий спосіб державна та управлінська культура чинить вплив на етичний бік процесуальних дій юриста.
  Отже, правнича етика як наука має різнобічний спектр застосування здобутків у практичній діяльності юриста. Теоретичний метод отримує практичне застосування під дією етичного контролю з можливим проведенням етичного аналізу. З цією метою завданням науки правничої етики є формування моральноетичних норм та вимог для юридичної деонтології.
  
  4.4. Норми юридичної деонтології, правничої етики та професійної культури
  
  Професійна культура юриста Грунтується на моральноетичних та правових нормах, де існує єдність, відмінність, взаємодія, протидія. Звичайно, ці позиції актуальні у тому випадку, коли за основу норм права беруться норми природного права. Між нормами природного права і нормами моралі суттєвих відмінностей немає. Тут похибка виражає суб'єктивне розуміння природних норм і вироблення на цій основі власної норми, яка поступово сприймається суспільством. Є різниця між чинними природними законами людського суспільства і законами штучними — юридичними та моральними, що мають конвенційний характер, хоча і неоднаковий у праві і моралі.
  У співвідношенні з позитивним правом відображається неконтрольована творчість законодавця. Найнеобхіднішим є використання саме моральноетичних норм. Вони підносять рівень

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>