тики дуже широке. Тут потрібне знання різноманітних не тільки суспільних, а й природничих наук. І від якості їх засвоєння залежить кінцевий результат у питаннях дії природних законів.
  Звичайно, наукові етичноправові принципи поведінки юриста потрібні не тільки йому особисто. Це справа державної ваги. Держава виражає певні правові інтереси, які забезпечують нормальну життєдіяльність громадян. Етична правова наука з огляду на державу слугує формуванню у юриста певних видів культури, серед яких наукова, державна та управлінська.
  Відомо, що дослідження здійснюють як юристипрактики, так і юриститеоретики. Зокрема, практичне пізнання юристом дійсності можна назвати народним пізнанням, яке грунтується на національній моралі, тривалому практичному досвіді.
  Так чи інакше кожен юрист протягом усієї практичної діяльності робить для себе чимало відкриттів, вчиться на власних помилках. Ці відкриття є частинкою науки і при правильному доборі методів практичних досліджень завдяки їм можна досягти певних результатів. Однак ці результати матимуть цінність тоді, коли «пройдуть» етичну експертизу. Наприклад, кожна кримінальна, цивільна, адміністративна справа, яку веде юрист, є результатом його особистої праці, його творчості, його практичної науки. Це мимоволі спонукає юриста до оволодіння практичною та науковою культурою.
  , У науковій культурі основну роль відіграє самопізнання, визначення юристом власних якостей та можливостей. Завдяки самопізнанню юрист може як розвивати, так і гальмувати свої дослідницькі дії. Це підносить його на новий щабель цивілізованості, розкриває природні та творчі здібності, нахили.
  Державна культура юриста грунтується на принципах та функціях діяльності державного апарату, що відображені у Законі України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. Держава створює правоохоронні органи і наділяє їх спеціальними

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>