ьних чеснот. Загалом правничу етику треба розглядати як систему духовних принципів юриста у пізнанні правових явищ та прийнятті справедливих рішень.
  Правнича етика як наука — це вчення про систему моральноправових випереджувальних принципів професійної поведінки юриста, які відображають фактичні знання про людину, мораль, правові явища і суспільні закони з метою їх подальшого втілення у правову діяльність.
  Юридична наука виробляє саме систему теоретичних принципів професійної поведінки як свою першооснову. Це своєрідна система загальних вимог до правника, верхні і нижні межі поведінки, на основі якої здійснюється акмеологічна оцінка його діяльності. Система принципів поведінки характеризує внутрішній стан юриста. Тому юридична наука вивчає процеси, які відбуваються у свідомості юриста, а також його почуття, переконання, теоретичні засади, які він використовує на практиці. Причому ці принципи юридична наука систематизує, групує, забезпечуючи певну послідовність.
  Важливо, що теоретичні принципи поведінки мають випереджувальний характер, адже наука випереджує практику, задає їй тон. Тому правнича етика як наука визначає пріоритетні напрями розвитку суспільних відносин і обґрунтовує роль юриста у них. Це стає основою створення позитивних норм діяльності, правомірної поведінки правника, скорочення розриву між дослідженнями і результатами практичних дій. Крім цього, принципи поведінки юриста застерігають його від порушення норм професійної моралі та законності. Наукове обґрунтування дає змогу передбачити можливі варіанти правомірної чи неправомірної поведінки, визначити важливі аспекти правосвідомості юриста.
  Безумовно, правнича етична наука немислима без фактичних знань про людину. Це вчення побудоване на здобутках філософської антропології. Але правнича етика використовує їх у юридичній діяльності. Зокрема, йдеться про те, що

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>