х розвитку суспільства може існувати гармонія чи відповідність. Це можливо в тих ситуаціях, коли норма позитивного права більш чи менш адекватно виражає моральний закон людського розуму чи позитивне право. Природне право формує позитивне право і перебуває з ним певний час в гармонії чи відповідності, однак потім випереджає його у своєму розвитку і вступає у протиріччя з ним.
  Синтез природного і позитивного права, моралі і права є складовим елементом правничої етики. Свідомість і воля юриста відображають його професійну культуру, уміння регулювати суспільні відносини. В цьому, як треба, полягає сутність професійної життєдіяльності правника. Життя це сукупність норм поведінки, які визначають теоретичні питання розуму. Але сукупність норм і саме визначення ними теоретичних форм знання все ще залишаються етичними проблемами. Суть проблеми полягає у тому, що життя є зв'язком переживань, внутрішньо усвідомленою причинністю, реальною доцільністю, сукупністю норм практичного розуму, проте закони цього зв'язку невідомі. Тому правнича етика вчить мудрості професійного життя. Адже біологічне життя потребує певних регуляторів, якими є норми. Для юриста їх створює професійна етика, а правнича етика покликана трансформувати дозволи і заборони у внутрішню потребу юриста.
  Звісно, норми правничої етики враховують синергетичні процеси, дають змогу юристові розібратися у процесах самоорганізації. Тобто необґрунтованість службових дій, поспішність прийняття правових рішень свідчать про нехтування процесами самоорганізації, яких позитивне право не враховує. Доповнюючи державні вимоги до особи юриста, правнича етика стає регулятором його професійної діяльності, культурним здобутком у галузі права.
  Отже, правнича етика ґрунтується на єдності почуттєвого та раціонального (згадаймо «філософію серця» Г. Сковороди), а не лише на професійних знаннях

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>