рактичні (фактично діючі) і теоретичні, наукові, випереджувальні (можливо діючі). З огляду на це правничу етику можна розглядати у двох аспектах: як систему практичних принципів і як науку про випереджувальні принципи. Дотриманню практичних принципів дається відповідна акмеологічна оцінка, яка враховує індивідуальні можливості.
  З точки зору першого аспекту правнича етика — це акмеологічна оцінка впливу правосвідомості на дотримання встановленої системи принципів, вияву його свободи волевиявлення, дотримання духовноморальних приписів та збереження професійної гармонії у сфері етики права.
  Тобто правнича етика відображає синтез свідомості, волі та моралі права як їхню гармонію, не надаючи переваги жодному, а враховуючи лише природну (синергетичну) дію. При цьому професійне буття правника повинно при активному його бажанні самореалізуватися, знайти місце у соціумі, бути визнаним, погодженим із природними законами.
  Звичайно, акмеологічна оцінка професійної діяльності юриста пов'язана з його можливостями (інтелектуальними і психологічними), природними здібностями. Тут не існує однотипного підходу, який здебільшого «пропонує» позитивне право. Крім обов'язкових позитивістських вимог, до особи юриста потрібно застосувати додаткові вимоги, які забезпечуються природним правом.
  Суспільство в основному йде шляхом прогресу в галузі моралі, а звідси і в галузі природноправових світоглядів. Тому людські переконання чи свідомість людей є безпосереднім джерелом природного права. Іншими словами, правнича етика характеризує професійну діяльність через свідомість юриста, його правосвідомість, оскільки йдеться про врегулювання суспільних відносин, яке не можна здійснити одними лише нормами позитивного права.
  Позитивне право є конкретноісторичною формою виразу природного права. І між позитивним та природним правом на деяких історичних етапах

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-375 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>