ий ярмарок, а Акрополь в Афінах служив комерційним центром. В Японії прообраз біржової торгівлі існував ще у 1му ст. до Різдва Христового. Основоположні принципи центральної ринкової структури цих цивілізацій збереглися до нашого часу. Витоки біржі слід шукати на середньовічних ринках та ярмарках, що постійно влаштовувалися у торгових центрах Європи. У Брюгге, Антверпені, Генуї, Венеції, Ліоні, Нюрнбергу на центральних площах регулярно збиралися англійські, фламандські, іспанські, французькі купці для обміну інформацією про ціни і товари, а також для укладання торговельних угод. Зібрання купців згадуються з ХІІІго століття.
Перше письмове свідчення про такі торги зустрічається у книзі “Сума арифметики, геометрії, вчення про пропорції і відношення”, що складалася з 12ти трактатів і була опублікована у 1494 р. У четвертому трактаті, який називався “Про векселі та вексельні угоди”, її автор – Лука Пачолі – писав: “Якщо запитаєш мене, як взнати ціну векселя, то відповім, що у Венеції можна обговорити ціну на площі Риальто, а у Флоренції – на Новому ринку”.
У Севільї (Іспанія) купці щодня збиралися на сходах кафедрального собору; у Лісабоні – на Новій вулиці, яка на той час була найбільшою та найширшою в місті; в Генії – на Банківській вулиці; в ЛаРошелі (Франція) – між вулицями ПтіБак та Адміро, на місці, яке називали “кантон фламандців”. У Лейпцигу негоціанти збиралися під аркадами біля ярмаркових лавок або під великим годинником; у Дюнкерку – пополудні на площі перед ратушею.
В історичному ракурсі ф’ючерсним угодам передував певний вид угод, що їх укладали на середньовічних ярмарках Фландрії та Шотландії у ХІІму ст. Ці угоди мали назву “lettres de faire”, і за наявністю взірців, укладалися на всю партію
|