формально правами на землю і майно, не впливали активно на формування політики ведення їх господарств, не здійснювали контролю за їх виробничофінансовою діяльністю.
  Широких обсягів набула бартерна система взаємовідносин між колективними сільськогосподарськими підприємствами та постачальниками матеріальнотехнічних ресурсів, які, як правило, були представлені комерційними структурами. Причому від такої співпраці товаровиробники недоотримували у великих обсягах кошти за вироблену продукцію. Незважаючи на проголошений державою курс вільного руху сільськогосподарської продукції, у цей процес активно втручалися місцеві органи влади, часто на шкоду товаровиробникам. Керівники колективних сільськогосподарських підприємств, практично не відповідаючи за результати роботи господарств, часто здійснювали операції зі збуту продукції за сумнівними цінами.
  Отже, значна частина сільськогосподарської продукції, насампе
  ред зерна, насіння соняшнику, рапсу, переходила у власність комерційних структур не за відкритими цінами, що мають формуватися на біржовому ринку, а за так званими цінами домовленості. Посередник між товаровиробником і споживачем продукції більше не був зацікавлений у реалізації продукції через біржовий ринок, а знаходив шляхи збуту її на експорт, розраховуючись нею за імпортовані пальномастильні матеріали, техніку, засоби захисту рослин або використовуючи її для виробництва продуктів та збуваючи їх як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Так, з урожаю 1998 р. для різних цілей було реалізовано 10 340 тис.т пшениці, в тому числі:
  • реалізовано для продовольчих цілей на внутрішньому ринку 7100 тис. т;
  • використано для промислової переробки 410 тис. т;
  • відправлено на експорт 2770 тис. т.
  З усієї кількості

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-316 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>