астинах сектора, які вважалися стратегічними (передусім в елеваторній промисловості).
  Усе це обґрунтовувалося необхідністю підтримувати високий рівень виробництва і забезпечити доступ споживачів до продуктів харчування за низькими цінами з метою гарантування забезпечення продовольством.
  Завдання забезпечення продовольством було виконане, але за
  рахунок значних економічних та фінансових витрат. Обов'язковий продаж державі зерна за цінами, нижчими за ринкові, та експортні обмеження стримували бажання більше виробляти. Впровадження норми прибутковості призвело до зниження стимулів зменшувати собівартість і завадило залученню іноземних та внутрішніх інвестицій. Урядова політика приватизації перешкоджала посиленню конкуренції, реструктуризації та розвитку недержавних каналів збуту. Окрім того, політика щодо забезпечення продовольством сприяла збереженню високого рівня інфляції на початку перехідного періоду, що, у свою чергу, підірвало купівельну спроможність споживача. У високоінфляційному середовищі, де більшість цін були вільними, але зерновий сектор залишався контрольованим, умови торгівлі для виробників постійно погіршувалися, що ставило виробництво у загрозливе становище.
  На початку 1992 р. більшість цін на споживчі товари було лібералізовано, хоча ціни на зерно, м'ясо, молоко та продукти їх переробки залишилися фіксованими. Пізніше було знято контроль над цінами на м'ясо та молочні продукти, але ціни на зернові і надалі були контрольованими.
  Держава купувала зерно за цінами, встановленими в адміністративному порядку. Ціни на продукцію виробників зернових формувалися на основі компенсації витрат з урахуванням норми прибутковості.
  У 1993 р. було зроблено спробу поліпшити умови торгівлі для виробників через підвищення

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-316 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>