лося як доступ усього населення у будьякий час до достатньої кількості продуктів харчування для забезпечення активного та здорового способу життя. Певна річ, якби це свідчи
  ло, що Україна потенційно є висококонкурентоспроможним виробником зернових на експорт, використовуючи можливості, які надає зовнішня торгівля, задоволенням національних потреб не можна нехтувати. Однак у політиці в Україні спостерігалися тенденції до обмеження прибутковості експортного виробництва з метою утримання низьких споживчих цін на зернові. Це сталося тоді, коли частка витрат на продовольство в середньому сімейному бюджеті досягла 78% у 1995р. порівняно з 35% у 1990 р., причому хлібопродукти становили 44% раціону. Проте основними інструментами, що їх застосував уряд, залишалися втручання держави у зерновий сектор та обмежувальна торговельна політика, спрямована на маніпулювання пропозицією та рівнем цін. Внаслідок такої політики ціни на хліб утримувалися заниженими і економіка зазнала великих збитків.
  Політика країни щодо забезпечення продовольством розвивалася кількома етапами. На кожному з них основними інструментами цієї політики були державні закупівлі, субсидії, маніпулювання цінами і торгівлею, а також державний контроль над активами та підприємствами аграрного сектора.
  На першому етапі, який умовно можна означити 19911994 рр., урядова політика була спрямована на виконання таких умов:
  • виробники обов'язково продавали державі приблизно 30% загального врожаю зернових;
  • обмеження експорту, збереження адміністративного ціноутворення на найважливіші продукти харчування, в тому числі хліб, впровадження норми прибутковості для підприємств усіх рівнів ринкової системи;
  • державний контроль над сектором економіки через заборону приватизації

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-316 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>