ків допускаються розрахунки платіжними дорученнями, за акредитивом, чеками, розрахунки за інкасо, а також розрахунки в інших формах, передбачених законом, встановлених у відповідності з ним банківськими правилами та звичаями ділового обороту, які застосовуються у банківській практиці134.
  На наш погляд, найбільш правильною є вище зазначена позиція учених Л. К. Воронової, Я. А. Куніка, В. Ф. Кузьміна, які розрізняють форми розрахунків не за формою основного розрахункового документа й властивим для нього документооборотом, а за особливістю їх правової регламентації. Тобто, ми вважаємо, що форма розрахунків — це правова форма розрахунків.
  Наша позиція грунтується на розумінні в юридичній науці поняття «правова форма». Зокрема, А. В. Сурілов зазначає, що у праві категорія «форма» застосовується у двох значеннях: а) правової форми (наприклад, соціальноекономічних відносин). У цьому контексті формою є зміст права, правосвідомість та правовідносини; б) форми самого права у двох її аспектах: форми внутрішньої та форми зовнішньої. При цьому він звертає увагу на те, що поняття «правова форма» частіше за все застосовується у
  134 Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть 1. — 7е изд. — М: Ось89, 2001.— 192 с.
  
  
  
  188
  
  Ю. В. ВАЩЕНКО
  
  Банківське право
  
  '189
  
  зв'язку з економічними відносинами135. Правову форму вчений визначає як сукупність правових норм^і правовідносин.
  На відміну від А. В. Сурілова, Р. Й. Халфіна підкреслює, що правовідношення як урегульоване правом конкретне реальне відношення необхідно відрізняти від поняття правової форми окремих видів суспільних відносин,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-429 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>