ріантах: або шляхом списання коштів з одного рахунку на інший, або шляхом заліку взаємних вимог та зобов'язань, тобто списання з рахунку суми сальдо заліку (взаємні розрахунки)»132.
  Таким чином, на думку Н. В. Ростовцевої, форма безготівкових розрахунків визначається наявністю трьох складових: розрахунковим документом, документообігом та способом платежу. Проте далі у своєму дослідженні вона приходить до висновку, що відмежування однієї форми від іншої здійснюється на підставі саме виду розрахункового документа133, з чим, на наш погляд, не можна погодитися.
  Безперечно, неоднозначність тлумачення понять «форма безготівкових розрахунків», «спосіб безготівкових розрахунків» та питання щодо їх співвідношення в юридичній та економічній науках не могли не позначитися на законодавстві України. При цьому тривалий час найбільш поширеним було визначення у законодавстві форми розрахунків на підставі форм платіжних документів та організації документообігу.
  Як зазначалося вище, Інструкція Державного банку СРСР №21970 «Про безготівкові розрахунки та кредитування за операціями, пов'язаними з розрахунками» критерієм класифікації форм розрахунків виділяла вид основного розрахункового документа, на підставі якого здійснюються розрахунки. Аналогічно вирішувалося це питання і в Положенні «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України» від 24.05.93 р. № 22001/116, затвердженому рішенням Правління Національного банку України від 24.05.93 р., оформленим протоколом № 37. У пункті 1 цього Положення було вказано, що воно визначає загальний регламент щодо організації, форм розрахунків, стандартів

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-429 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>