ого банку СРСР №21970124, в якій критерієм класифікації виступає вид основного розрахункового документу, на підставі якого здійснюються розрахунки. Окремо він пропонує класифікацію розрахунків за способом їх здійснення. При цьому залік однорідних зустрічних вимог він визначає як спосіб розрахунків.
  Позиція, відповідно до якої форми розрахунків класифікуються за головним розрахунковим документом та властивим для нього документообігом, була піддана критиці багатьма вченими. Зокрема В. Ф. Кузьмін зазначав, що «погоджуючись з таким формулюванням, необхідно було б припустити, що кожній формі розрахунків відповідають певного виду документи, індивідуальні за формою та змістом (реквізити). Між тим, види та зміст розрахункових документів, спеціальних у минулому майже для кожної форми розрахунків, в той час багато в чому є уніфікованими. Замість восьми форм платіжних документів, які застосовувалися раніше, було введено три (платіжні доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки), а форм розрахунків при цьому менше не стало. Неможливо відмежувати одну форму від іншої і за правилами документообігу. Аналіз показує, що норми права, які встановлюють порядок руху документів, часто є аналогічними для декількох форм розрахунків» 125. У зв'язку з цим, В. Ф. Кузьмін підтримує позицію Я. А. Куніка, який визначає форми розрахунків як правові форми, кожна з яких має юридичні особливості 26. У своїй науковій праці В. Ф. Кузьмін формулює таке визначення форм безготівкових розрахунків: «Форми безготівкових розрахунків є сукупністю правових норм, індивідуально визначених для кожної з них, які встановлюють порядок

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-429 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>