і ототожнення зазначених понять, ці вчені піддають критиці позицію В. К. Райхера, який в якості критерію класифікації форм роз
  116 Зкономика и право: Знциклопедический словарь Гамблера: Пер. с нем./ Под общ.
  ред. А. П. Горкина, Н. Л. Тумановой, Н. Шаповаловой и др. — М.: Большая Российская
  Знциклопедия, 1998. — С. 79.
  117 Казанцев А. Взаимньїе расчетьі в народном хозяйстве СССР. — М.: Госфиниздат,
  1959. — С. 6.
  118 Там само. — С. 7.
  119 Там само. — С. 7.
  
  рахунків запропонував спосіб платежу. Відповідно, всі форми розрахунків він розділив за цим критерієм на «дві основні групи: платіжні та залікові форми розрахунків»120. О. С. Компанеєць та Є. Г. Полонський зазначають, що це є «класифікацією не форм розрахунків, а способів їх здійснення, що не одне і те саме» 21.
  Додатковим аргументом на користь зазначеної позиції, на думку цих авторів, є те, що саме поняття «класифікація» передбачає розподіл чогонебудь за відмітними ознаками, властивими одному виду та невластивими іншому. Між тим, «платіжні» та «залікові» способи розрахунків мають таку спільну ознаку, що в їх основі лежать спільні для них форми розрахунків у вигляді акцепту, платіжного доручення, планових платежів та ін.
  Таким чином, О. С. Компанеєць та Є. Г. Полонський розрізняють поняття «спосіб розрахунків» та «форма розрахунків». При цьому, на відміну від позиції А. Казанцева, вони вважають, що форма розрахунків є більш широким поняттям, ніж спосіб розрахунків. Залік взаємних вимог вони відносять до категорії «спосіб розрахунків».
  Підтримуючи вищевикладену точку зору, важливо відмітити, що в наукових працях досить часто

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-429 * збірник літератури №10 * >>>далее>>>