танням побутових понять. Виявилося, що представники обох груп вчиняли одні й ті самі протиправні дії, але студенти робили це рідше. Дослідження-самозвіти були повторені в кінці 50-х - на початку 60-х років у країнах Скандинавії. Якщо узагальнити висновки цих досліджень, то вони матимуть такий вигляд:
   - протиправна поведінка значно більше розповсюджена, ніж це відображає офіційна статистика, більша частина латентних злочинів не становить великої суспільної небезпеки (вандалізм, крадіжки з магазинів,
   заподіяння легких тілесних ушкоджень). Такі злочини вчиняє хоча б раз майже кожний підліток;
   - протиправність у поведінці не є особливістю особи злочинця, вона властива всім громадянам, але ступінь її прояву є дуже різним. Велика частина підлітків рідко вчиняє дрібні злочини і дуже малий відсоток неповнолітніх часто вчиняють тяжкі злочини;
   - офіційна система соціального контролю вживає заходів лише щодо незначної частини неповнолітніх злочинців;
   - латентність тяжких злочинів менша, ніж тих, що не становлять великої суспільної небезпеки, оскільки про тяжкі злочини повідомлення до поліції надходять набагато частіше.
   До недоліків опитувань жертв злочинів з метою визначення ступеня віктимізації населення належать:
   - обмеженість переліку злочинів, описи яких включаються до анкети;
   - прагнення частини респондентів забути і не згадувати про неприємні для них події, що веде до викривлення інформації;
   - помилки в юридичній оцінці протиправних дій, яких припускається частина опитаних, що призводить до викривлення результатів дослідження.
   Нині у зарубіжних країнах дослідження латентної злочинності розглядається як необхідне доповнення офіційної статистики, що дозволяє отримати більш точну картину криміногенної ситуації в країні. Окрім національних досліджень такого роду в США, ФРН та інших країнах

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>