ареєстровані злочини; Н. р. з. - нерозкриті злочини; 3. в. - злочини, за якими не винесені обвинувачувальні вироки (але вони розкриті).
  
   Існує також загальна формула обчислення латентної злочинності:
   де 3. ф. - злочинність фактична; 3. ер. - злочинність врахована, а також обчислення її рівня:
  
   Ще із започаткування кримінально-правової статистики питання про латентну злочинність визнавалось проблемним. Для позначення латентної злочинності зарубіжні кримінологи використовували чимало термінів - "чорне число", "темне поле", "сіра цифра", "кавалерійські злочини" тощо. Першим почав вирішувати цю проблему А. Кетле. Його теорія "закону постійних співвідношень" виходила з того, що між офіційно зареєстрованою і латентною злочинністю існує постійне і незмінне співвідношення. Тобто, якщо кількість зареєстрованих злочинів певного виду є значною, то, відповідно, значною є й кількість латентних злочинів, і навпаки. На основі цього закону обстоювався висновок про те, що офіційно зареєстрована злочинність має симптоматичне (тобто таке, що відображає тенденцію зміни рівня офіційної злочинності) і репрезентативне значення для реальної злочинності. Згодом було доведено, що латентна складова злочинності та злочини одного виду від іншого істотно відрізняються рік від року. Внаслідок цього теорія А. Кетле була визнана необґрунтованою.
   Для встановлення рівня латентної злочинності використовують загальні і спеціальні методи. До загальних відносяться: виявлення громадської думки про стан латентної злочинності; експертна оцінка спеціалістів; вивчення документів правоохоронних органів, фінансово-ревізійного контролю, медичних закладів тощо. Спеціальними методами можна назвати оперативно-розшукові заходи, аналіз динамічних рядів злочинів; дослідження періоду від їх вчинення до розкриття і запровадження санкцій;

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>