льних норм, що обмежують різноманітність поведінки шляхом визначення її видів, які є корисними для суспільства, схвалюються більшістю його членів і підтримуються ними, а також тих, які пов'язані із заподіянням шкоди членам суспільства, засуджуються ним і тягнуть застосування покарання щодо осіб, які їх вчинили. Дуже важливо підкреслити, що цей процес є природно-історичною формою створення та розвитку суспільства. Ті спільноти, в яких така стандартизація людської поведінки не відбулася або набували розповсюдження види поведінки, які мали соціальне небезпечний характер, були нежиттєздатними і припиняли існування.
   Проте в жодному суспільстві, як свідчить історія, ніколи не вдавалося досягти повної стандартизації людських вчинків і виключити вчинення антисуспільних діянь. У соціології подібна поведінка називається такою, що відхиляється від встановлених соціальних норм. Це найбільш загальне формулювання, яке включає різні види соціальних відхилень - аморальні вчинки, порушення правил співжиття в побуті, правопорушення і, нарешті, злочини. Таким чином, злочин є актом поведінки людини, що порушує встановлені в суспільстві соціальні норми. Такі діяння, взяті в сукупності, шкодять суспільним відносинам, що склалися, руйнують єдність суспільства. Отже, злочинність є крайнім, найбільш небезпечним видом соціального відхилення. Це її основна ознака.
   Треба погодитись з Е. Дюркгеймом, який стверджував, що "оскільки не може бути суспільства, в якому індивіди більш-менш не відрізнялися б від колективного типу, то деякі з цих відмінностей обов'язково матимуть злочинний характер". Цей висновок підтверджується результатами багатьох етнографічних та історичних досліджень, згідно з якими анти-суспільні дії, пов'язані із заподіянням значної шкоди членам суспільства, мали місце на найперших стадіях його розвитку

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>