тілом в середині суспільства; це регулярно діючий фактор суспільного життя." Відповідно він підкреслював, що "існування злочинності само по собі нормально, але лише тоді, коло воно досягає, а не перевищує певного для кожного соціального типу рівня...".
   Ці ідеї були розвинені у роботах таких вчених, як Р. Мертон, Г. Тард, Е. Сатерленд, Ф. Ліст, С. Берт, К. Шоу, П. Соліс, А. Коен, Д. Кресі, Р. Редфілд, Р. Куіні, Д. Гіббонс та ін.
   Зазначимо, що серед кримінологів Західної Європи та США була і лишається досить поширеною традиція взагалі не вживати загальне поняття злочинності, а обмежуватися її робочим визначенням. Основна увага приділяється способам виміру та оцінки злочинності, встановленню зв'язку з іншими соціальними явищами, окремими видами злочинної поведінки.
   В радянській кримінології після її відродження визначенню злочинності спочатку не приділялося багато уваги. В першому підручнику з кримінології цьому питанню був присвячений невеличкий параграф. У ньому зазначалось, що "злочинність містить у собі всю сукупність конкретних злочинів, вчинених у певний період часу в даному суспільстві, але не є простою сумою цих злочинів". Далі розглядалися стан, структура та динаміка злочинності. Особливо підкреслювалось, що злочинність є явищем соціальним.
   Найбільш серйозною працею в 60-х роках про злочини і злочинність була монографія Н. Ф. Кузнецової "Преступление и преступность". "Злочинність - це відносно масове, історично мінливе соціальне, що має кримінально-правовий характер, явище класового суспільства, що складається з усієї сукупності злочинів, які вчиняються у певній державі у певний період часу" - зазначала Н. Ф. Кузнецова.
   Основні положення цієї роботи дістали загальне визнання і відтворювалися у багатьох підручниках з кримінології. Майже в усіх виданих в останні десятиліття працях

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>