ов);
   - гуманізація режиму утримання засуджених (Р. Синьов, Г. Радов, О. Сєвєров);
   - залучення до цієї справи представників релігійних конфесій (М. Мелентьєв, В. Ковалець, О. Морозов);
   - наділення адміністрації виправних установ деякими повноваженнями слідчих органів (М. Лшенко, О. Джужа, О. Колб).
   Індивідуальна профілактика - це спеціальна діяльність, спрямована на виявлення та корегуючий вплив на осіб, з боку яких можна очікувати вчинення злочинів (у даному випадку - в місцях позбавлення волі).
   Формами індивідуальної профілактики суспільне небезпечних діянь у виправних установах виступають:
   1) вивчення особи засуджених: аналіз кримінальних і особових справ, поштових відправлень; опитування осіб, які добре знають засудженого; спостереження за його оточенням; тестування;
   2) облік засуджених, що мають відхилення у поведінці: ведення картотек (алфавітних, за видами порушень тощо); комп'ютерного обліку, який включає всі основні дані про особу;
   3) методи контролю за поведінкою засуджених, які перебувають на обліку: контроль за допомогою оперативно-розшукових прийомів; повторне обстеження протягом певного часу одними й тими самими методами; догляд, обшук, цензура кореспонденції, перевірка посилок, передач та інші режимні заходи; опитування засуджених та персоналу виправних установ.
   До індивідуальної профілактики злочинів серед ув'язнених належать також методи зміни особистісних якостей (самовиховання, аутотренінг тощо) та оптимізації взаємовідносин у місцях позбавлення волі (групова психотерапія, раціональний розподіл засуджених по загонах тощо).
   Вчені вважають, що вирішальним фактором у генезисі злочинної поведінки ув'язнених є почуття відчуженості і дискомфорту. У зв'язку з цим основним напрямом індивідуальної профілактики мусить бути діяльність адміністрації щодо адаптації засуджених

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>