свою специфіку.
   Типову соціальну ситуацію розвитку дитини розкрив ще Л. С. Виготський. Він довів, що до початку кожного вікового періоду створюються своєрідні для даного віку, виняткові, єдині й неповторні відносини між дитиною і оточуючою дійсністю.
   Тому істотним у визначенні детермінантів правопорушень вважають динамічний зв'язок і взаємозалежність умов життєдіяльності і соціальної ситуації розвитку підлітка, що впливають на його пристосування до умов середовища.
   У даному разі йдеться про соціальну дезадаптацію підлітків, тобто таку їхні соціалізацію, за якої вони набувають негативного досвіду, що спричиняє їхні подальші протиправні вчинки. Зазначимо, що девіантна поведінка спостерігається у неповнолітніх частіше, ніж в інших вікових групах.
   Причинами цього є соціальна незрілість та фізіологічна несформованість організму, що проявляються у прагненні пізнати нові відчуття, допитливості, недостатній здатності передбачати наслідки своїх дій тощо. Але головне - в яке русло будуть спрямовані їхні бажання та інтереси. Потрібно вміти дати їм вихід у позитивному напрямі, а ті, що мають яскраво виражений негативний характер, - нейтралізувати. Це означає, що треба здійснювати послідовний процес виховання підлітка у сім'ї, школі, на виробництві. На жаль, це робиться далеко не завжди, і тоді психологічні особливості неповнолітнього дістають вихід в асоціальну сферу.
   Залежно від ступеня педагогічної занедбаності неповнолітнього, антисуспільна поведінка може спочатку набувати характеру дрібного хуліганства, дрібних крадіжок тощо. Однак у процесі подальшої десоціалізації "втрачаються" мотиви, властиві законослухняному підлітку. Залишаючись часто-густо безкарним, він швидко засвоює злочинний досвід. Тут уже повністю включаються такі мотиви, як бажання жити на широку ногу, пиячити, вживати наркотики,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>