чення причин злочинності і особи злочинця, який виник у 1928 p. Серед його відділів найпомітнішою була робота соціально-економічної секції, яка проводила глибокі наукові дослідження не лише окремих видів злочинів, а й злочинності в цілому, велике місце відводила проблемам профілактичної діяльності, вивченню соціальних умов життя і поведінки осіб, які вчинили злочини. Ці дослідження проводились науковими співробітниками кабінету, професорсько-викладацьким складом Харківських юридичного і медичного інститутів із залученням для виконання технічної роботи окремих осіб, які відбували покарання у місцях позбавлення волі. Серед вчених потрібно назвати професорів Г. І. Волкова, М. М. Гроздинського, В. А. Внукова, В. С. Трахтерова.
   Крім того, в 1930 р. у Харкові був створений Всеукраїнський кримінологічний інститут, на який покладались обов'язки з координації роботи кабінетів і, разом з тим, проведення планових наукових досліджень. У 1931 р. його було передано до системи Наркомюсту під назвою "Науково-дослідницький інститут з вивчення злочинності". Нова назва внесла і деякі корективи в плани його роботи. На Інститут було покладене завдання наукової розробки заходів, методів і способів боротьби зі злочинністю в Україні, включаючи і запобігання конкретним злочинам. У ньому біологізаторство причин злочинності було зведене майже нанівець. Панівне положення зайняла ідея про особу злочинця як продукт криміногенного соціального середовища.
   На жаль, перебудова діяльності Інституту не була завершена. Обвинувачення низки російських та українських вчених у пропаганді ідей Ч. Ломброзо призвели до закриття кримінологічних кабінетів і перетворення інститутів з вивчення причин злочинності в установи, які досліджували лише питання карної політики і кримінального права. Це ознаменувало собою ліквідацію кримінології

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>