е могла отримати значного поширення. Це пояснюється тим, що не було великих міст, мешканці яких не знали б один одного в обличчя. Цей фактор унеможливлював злодійство як основне джерело доходів, оскільки про нього одразу дізнавалися сусіди. До того ж тоді застосовувались такі санкції, як відтинання руки, таврування на лобі, виривання ніздрів або > страта. Тому крадії не могли вести осідлий спосіб життя. Для того періоду характерне вчинення злочинів у нічний час на постоялих дворах, поштових станціях, тобто в місцях, де люди зупинялися ненадовго.
   Мабуть, чи не найдревнішою спеціалізацією злодіїв було конокрадство. Великі масиви лісостепу та степу протягом тривалого часу залишалися порубіжжям між поселеннями ще праукраїнського етносу і різними кочовими племенами. Для останніх викрадення табуну не лише у супротивника, а й сусіда не вважалося ганебним заняттям. Більше того, це було ознакою воїнської доблесті.
   Ще з історії Київської Русі відомі випадки, коли князі, дізнавшись про наміри кочових племен здійснити набіг, набирали невеличкі загони волонтерів з власної дружини з метою крадіжки на привалах коней супротивника, що іноді призводило не лише до обмеження маневреності, а й до відмови кочівників продовжувати набіг.
   Конокрадство залишалося досить поширеним явищем навіть за часів бурхливого капіталістичного розвитку Російської імперії. Дослідники цієї проблеми констатували серед конокрадів значне подрібнення спеціалізації, а також високий рівень організованості від Таврійського степу до Далекого Сходу. Фіксувалися непоодинокі випадки затримання на кордоні з Манжурією табунів коней, викрадених у конезаводників Причорномор'я. Практично в кожному регіоні були спеціалісти, які докорінно змінювали зовнішній вигляд коней - перефарбовували шкіру, міняли форму копит, зубів, підков, підстригали гриви

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>