очинності в Україні, розробляв окремі питання методології і методики досліджень особи правопорушників, працював над проблемами пенітенціарного характеру. Результати досліджень заслуховувалися на відкритих засіданнях Вченої ради і публікувалися в доповідях і повідомленнях науковців Інституту. Київський ІНСЕ мав також кримінологічний музей, у якому було три відділи: кримінологічний, пенітенціарний і методів дослідження.
   Про характер діяльності секції кримінально-психологічних і психопатологічних досліджень Інституту свідчать наукові праці, підготовлені у 1928-1929 роках: "Про застосування гіпнозу в слідчій справі" (проф. В. М. Гаккебуш); "Сучасні погляди на явища телепатії та їх кримінологічне значення" (проф. В. І. Фаворський); "Психоаналітичне дослідження піроманії" (доктор І. А. Залкінд); "Порівняльне дослідження крові у засуджених за різні злочини" (доктор В. В. Фоломіна); "Про татуювання правопорушників" (доктор І. І. Цорапська). Деякі праці були присвячені проблемам позбавлення волі як мірі соціального захисту та його впливу на засуджених: "Про специфічні порушення нервово-психічної діяльності у засуджених" (доктор І. А. Залкінд); "Теорія і практика виправно-трудової справи в УРСР" (проф. М. О. Чельцов-Бєбутов). Як бачимо, майже всі дослідження проводилися представниками природничих наук.
   По-іншому будувалась робота Всеукраїнського кабінету з вивчення особи злочинця і злочинності, який був створений у листопаді 1924 р. за ініціативою співробітників Одеської губернської виправно-трудової інспекції. Рада цього кабінету складалася з науковців та працівників суду, прокуратури і медичних установ. Кабінет розгорнув свою дослідницьку діяльність у лютому 1925 р. Згідно з Положенням про нього, затвердженим НКВС УРСР, Кабінет мав на меті "сприяння виправно-трудовим установам у справі правильного

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>