з вчиняли злочини, але не були викриті і не понесли кари. Російський криміналіст XIX ст. А. Лохвицький з цього приводу писав: "А чи нема у цьому випадку деякої вини самого суспільства, яке так погано озброєне, що не спинило його (злочинця) на першому злочині? Безкарність, як відомо, дуже заохочує і розбещує". Виходячи з цих міркувань, кримінологічне визначення рецидиву можна сформулювати так: рецидив злочинів - це повторне кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше була судимою або зазнавала інших, передбачених законом, заходів впливу, що застосовуються судом замість покарання, незалежно від форми вини та наявності судимості.
   Кримінально-правовий рецидив - це лише особливий різновид рецидиву кримінологічного. Протиріччя між ними немає, а є співвідношення загального з особливим.
   Існує також пенітенціарний рецидив, який визначається наукою кримінально-виконавчого права. Це повторне вчинення злочину під час відбування покарання у місцях позбавлення волі, а також після звільнення з місць позбавлення волі.
   Залежно від кількості судимостей або інших форм притягнення до кримінальної відповідальності, рецидив буває простим (дві судимості) і складним чи багаторазовим (три і більше судимостей). За характером злочинів рецидив може бути спеціальним, якщо він складається з однакових або однорідних суспільно небезпечних діянь, і загальним, який об'єднує неоднорідні злочини (наприклад, перша судимість за злісне хуліганство, друга - за шахрайство). За ознакою тяжкості виділяють рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів. Злочинна діяльність рецидивістів може мати ознаки одночасно спеціального і загального рецидиву (наприклад, дві судимості за крадіжки, а третя - за зґвалтування). Такий Рецидив називають змішаним.
   Співвідношення між злочинами, за вчинення яких особа неодноразово притягувалась

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>