ний детермінізм".
   Деякі з опонентів Ч. Ломброзо (зокрема Прінс) не заперечували існування типу злочинця як такого. Професія й умови життя накладають на людину певний відбиток, надають її фізичній і психічній структурі особливих рис. Тому професійним злочинцям притаманні специфічні риси так само, як вченим, артистам, духівництву тощо. Але цей тип не є продуктом спадковості, а результатом негативного впливу зовнішнього середовища.
   Соціологічний напрям виник у 90-ті роки XIX ст. Його засновниками були Ф. Ліст, Прінс та ін. Соціологи, так само як і антропологи, вважали, що в кримінологічних дослідженнях основну увагу потрібно приділяти не злочинному діянню, як це робили представники класичного напряму, а особі злочинця. Але вони більш чітко висловлювалися за те, щоб біологічну неповноцінність особи вважати тільки одним із чинників злочинності, що діє поряд з іншими факторами соціально-економічного характеру (безробіттям, злиднями, дорожнечею життя, проституцією, алкоголізмом тощо).
   Соціологи заперечували саме поняття "природжений злочинець". Основні чинники злочинності вони вбачали в суспільних відносинах. У зв'язку з цим вони негативно ставилися до "вільної волі", а разом з нею і до принципу відплати за злочин, і були прибічниками профілактики злочинів, хоча й не відкидали превентивне значення покарання. Проте вивчення особи велося все-таки у плані характеристики суб'єкта злочину. Соціологи відмовилися від поняття "склад злочину" та замінили кримінальне покарання заходами безпеки. Це вело до судового свавілля. Адже суд міг визнати небезпечний стан навіть там, де ще немає ні злочинця, ні злочину.
   Таким чином, запобігання злочинам вийшло на перший план, замінюючи класичний принцип залякування і механічний принцип усунення, що лежав в основі антропологічного напряму. Соціологам було зрозуміло,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>