чні законам механіки (дія дорівнює протидії, рівновага - основна властивість суспільства тощо). Саме в цьому пункті виявляються недоліки механістичного підходу до феномена злочинності, оскільки упускається важливе положення гносеологічного порядку: статистичні кореляції ще не є причинними зв'язками, які лежать в основі генезису злочинності. Кожне суспільство має такий тип злочинності і злочинців, які відповідають його економічним, соціальним, культурним, моральним, релігійним та іншим умовам.
   З-поміж інших широко знаних соціологічних концепцій генезису злочинності згадаємо такі.
   Теорія диференціальної асоціації, її засновником був американський кримінолог Е. Сатерленд. Він вважав, що людина не народжується злочинцем. Злочинній поведінці вона навчається в процесі різних контактів, безпосереднього спілкування з найближчим оточенням, у якому переважають кримінальні елементи.
   Теорія наслідування. Розроблена французьким соціологом Г. Тардом, який стверджував, що вирішальна роль у поведінці людей належить наслідуванню один одному, імітація вчинків інших. Ця теорія тісно переплітається з вищеназваною.
   Інтеракціоністська теорія. Одним з її фундаторів був американський кримінолог Ф. Танненбаум. Прибічники цієї теорії чинники злочинності бачать у самій реакції суспільства на злочинну поведінку. Це виражається у тому, що на особу, яка вчинила злочин, суспільство ніби наклеює ярлик, таврує її як "чужу". Це заплямовує репутацію людини, справляє на неї гнітючий психологічний тиск, що позбавляє її можливості знову стати "правовірною", тобто законослухняним членом суспільства.
   Сучасні теорії детермінації злочинності. Оцінюючи перспективи розвитку злочинності в країнах з високорозвиненою ринковою економікою, чимало сучасних західних кримінологів розраховують на краще. Це пояснюється, насамперед, тим, що

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>