ної мавпи, потім пережила стадію первісної дикості, то чи не є існування злочинців проявом атавізму, тобто появою на світ серед цивілізованих людей первісних,
   близьких до своїх людиноподібних предків? До того ж і у Дарвіна можна знайти такий вислів: "У людському суспільстві деякі з найгірших схильностей, які раптово, поза будь-якою видимою причиною з'являються у складі сімей, можливо, являють собою поворот до первісного стану, від якого ми відокремлені не такою вже й великою кількістю поколінь". Ця точка зору нібито знаходить підтвердження у відомому прислів'ї про паршиву вівцю.
   Перші ж перевірки таблиць Ч. Ломброзо показали, що наявність у злочинця особливих фізичних рис, що відрізняють його від решти індивідів та наближають до первісної людини, - не більше ніж вигадка. Теорія Ч. Ломброзо і сучасні погляди, що з неї випливають, виходять із того, що між деякими фізичними характеристиками організму людини, з одного боку, і злочинною поведінкою - з іншого, існує певна залежність, що певному моральному обліку відповідає певна фізична конституція людини. Слід зазначити, що у повсякденній, побутовій свідомості та й у художній літературі дійсно фігурує стереотип злочинця ломброзіанського типу (фігури негідників), якому протистоїть добропорядний герой, чия фізична сила завжди доповнюється моральною перевагою. Але ніякого наукового обґрунтування такі збіги, звичайно, не мають.
   У 1913 р. англійський кримінолог Горінг перевірив досліди Ч. Ломброзо, порівнявши ув'язнених зі студентами Кембріджу (1000 осіб), Оксфорду й Абердина (959 осіб), військовослужбовцями і викладачами коледжів (118 осіб). Виявилося, що ніяких фізичних відмінностей між ними і злочинцями не існує. Подібне дослідження з тими самими результатами здійснив В. Гіле у 1915 р.
   Теорія Ч. Ломброзо побудована також на уявленні про те, що

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>