зазвичай розглядаються як підозрювані, а ті, у свою чергу, бачать в поліцейських "ворога".
   Кларк і Гоу (1984) припускають, що злочини вчинюються доволі рідко, а, отже, дуже мала ймовірність виявлення поліцейськими злочину в момент його вчинення. Підвищення інтенсивності патрулювання не мало значного впливу на рівень злочинності, але названі автори вважають, що повинні вживатися заходи для підтримки громадського контролю та "цільового спостереження" за певними типами потенційних правопорушників. Патрулювання районів громадянами, не зважаючи на їхню "беззбройність", має певні переваги над поліцейським патрулем, зокрема: громадяни краще обізнані з проблемами району, орієнтуються на місцевості і знають мешканців; вони є волонтерами, отже не потребують додаткових коштів.
   Спостереження за допомогою відеокамер застосовувалося у Великій Британії в різних формах і в різних обставинах. Говорити про ефективність цього методу профілактики злочинів важко, оскільки відеоспостереження супроводжується й іншими заходами. Тітлей (1992) зазначав, що превентивний потенціал відеоспостереження для крадіжок в середньому зберігається протягом дев'яти місяців, а потім для підтримування його ефективності треба запроваджувати нове обладнання. Одним із способів нагадування злочинцям про дієвість відеоспостереження можуть слугувати регулярні висвітлення засобами масової інформації судових процесів над затриманими. Звичайно, дешеві системи спостереження дають лише тимчасовий ефект. Такий висновок роблять Бек і Вілліс (1994) у своєму дослідженні відеоспостережень у крамницях. Вони зазначають, що, хоча камери і є доволі витонченим засобом захисту, існує багато розбіжностей щодо оцінки їх значення. Загальний висновок полягає у тому, що встановлення відеокамер саме по собі, без пропагування їх можливостей серед потенційних

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>