ь. Якщо порушник не вважає високою ймовірність свого затримання, навряд чи його лякатиме покарання. Ситуативісти погоджуються з тим, що злочинність неможливо викорінити: завжди знайдуться ті, хто захоче скористатися перевагами порушення закону. Метою має бути мінімізація шансів скористатися такими перевагами.
   Деякі вчені звинувачують прихильників теорії раціонального вибору у визнанні за злочинцями занадто великого запасу "раціональності", а також відкидають концепцію, за якою злочинці після відповідного аналізу мають чітке уявлення про результати своїх дій. Проте основні критичні зауваження стосовно ситуативного підходу полягають у тому, що попри всі переваги захисту конкретних об'єктів, це має невелику користь для суспільства в цілому, оскільки осіб спонукають до злочину соціальні умови (економічні труднощі, залежність від психотропних речовин тощо). Тому фізичний захист одного об'єкта просто змусить потенційного правопорушника звернути увагу на інший, і загальний рівень злочинності навряд чи спаде.
   Ситуативістський підхід до профілактики намагається запобігти злочинам, змінюючи обставини, в яких вони вчиняються. Центральною є концепція сприятливих можливостей, визначення яких має декілька відтінків: воно може стосуватися матеріальних обставин, за яких особа може вчинити злочин; при вчиненні імпульсивних злочинів сприятливі можливості одночасно містяться і в обставинах, і у звабі вчинити злочин; У ширшому значенні сприятливі можливості існують не тільки там, де є спокусливі матеріальні обставини, а й там, де зиск можна отримати з мінімальним ризиком (Кларк, 1980). Отже, ситуативні заходи необхідно пристосовувати до того типу сприятливих можливостей для вчинення злочину, які вони мають усувати (Беннет, 1986).
   Варто зробити кілька зауважень щодо місця ситуативізму у профілактиці злочинів.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>