ведінки злочинців привели до переоцінки класичної школи в кримінології.
   У 70-ті роки XX ст. було сформульовано нову парадигму, в якій розглядався контекст конкретних злочинів. Така увага до окремих злочинів, а не злочинності взагалі, пояснювалася нездатністю дати єдине пояснення всім злочинам. Кларк (1980), наприклад, визнавав, що багато злочинів вчинялося "звичайними" людьми, які були законослухняними громадянами протягом більшої частини свого життя. Ще раніше Д. Матца зауважив, що навіть злісні злочинці витрачають більше часу на загальноприйняту діяльність, ніж на вчинення злочинів. Дослідники поставили собі завданням розробити систему профілактики злочинів за допомогою зміни ситуацій їх вчинення. Вони відкинули тезу про "схильність до злочинів" та спрямували свої зусилля на зменшення кількості певних видів злочинів, замість пошуку цілющого засобу, який вилікує злочинність як таку. Починаючи з 1980 p., цей підхід став пріоритетним в урядовій політиці Великої Британії.
   "Ситуативізм" та пов'язана з ним теорія "раціонального вибору" базуються на припущенні, що злочин є результатом вибору, який робить людина, оцінюючи винагороду або збитки від своїх дій. В цьому плані злочинці мало чим відрізняються від законослухняних громадян: вони порівнюють переваги і можливі збитки, пов'язані з порушенням закону, і якщо перші перевищують втрати, злочин може бути вчинений. Дослідження показали, що особи оцінюють багато факторів до того, як вчинити злочин. Це і докори сумління, і ризик фізичної помсти з боку жертви, і можливість бути спійманим, і санкції з боку сім'ї, і страх втратити роботу.
   З точки зору прихильників ситуативізму, проблематичність такого підходу полягає у значній віддаленості можливості покарання від моменту вчинення злочину. Покарання може застосовуватися тільки до тих, кого спіймають.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>