, найзручніших для практичного прогностичного застосування (найчастіше проводиться з використанням
   кількісних методів та шляхом кримінологічної інтерпретації результатів і має назву "методика діагностики");
   - створення прикладної моделі прогнозу злочинної поведінки (використовується метод моделювання ознак, зазначених у п. 2, та кількісних методів для визначення вірогідності прогнозованих висновків; це, власне, методика прогнозу);
   - практичне прогнозування (здійснюється завдяки створенню і застосуванню методики, що визначає порядок, правила та способи користування прогностичною моделлю).
   Треба зазначити, що наприкінці 60 - на початку 70-х років минулого століття вітчизняні кримінологи почали активно розробляти проблему індивідуального кримінологічного прогнозування. Праця Г. А. Аванесова "Теория й методология криминологического прогнозирования" дала поштовх до створення відповідних методик. Вагомий внесок у цю справу зробили Ю. М. Антонян, Ю. Д. Блувштейн, А. Ф. Зелінський, А. П. Іва-щенко, Л. А. Ігнатьєв, Г. М. Міньковський, А. А. Новіков та інші.
   Своєрідною була й атмосфера наукового пошуку на той час, якій була притаманна здорова конкуренція. Практично кожна нова методика одразу ж публікувалась і обговорювалася у юридичних виданнях, з'ясовувалися її переваги і недоліки. Таким чином, кожна наступна розробка вдосконалювала попередні. В той час вчені використовували чотири основних підходи: клінічний, детерміністський, еталонний і типологічний. А. П. Закалюк доводив, що найбільш ефективним є останній.
   Дослідження показали, що тип особи є своєрідною інтегративною моделлю, яка дає змогу встановлювати відповідність конкретної особи даній моделі. Виділення типів особи злочинців, а також осіб, від яких з високим ступенем ймовірності можна очікувати вчинення злочину, лежить в основі моделей

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>